«Діти повинні виховуватися не для сьогодні, а для майбутнього, можливо,
кращого стану роду людського». (Е. Кант)
«Дитина — дзеркало сім'ї: як у краплі води відбивається сонце — так у
дітях відбивається моральна чистота матері й батька. Завдання школи  та
батьків — дати кожній дитині щастя». (В. О. Сухомлинський).
24 лютого 2022 року — дата, яка стала точкою відліку нової реальності для
України. Війна кардинально змінила наші життя, змусивши по-іншому
розставляти пріоритети.
Страшні реалії повномасштабної війни вплинули на кожного з нас. Смерть
близьких, руйнування рідної домівки, окупація українських територій,
бомбардування та обстріли, — все це виснажує внутрішні ресурси людини,
руйнує її психіку.

Але якщо дорослі мають сформовані захисні механізми, то для дітей втрата
відчуття безпеки, стабільності, впевненості у завтрашньому дні стала
причиною сильного стресу, тривале перебування в якому може призвести до
важких наслідків.
Саме тому першочерговим завданням батьків, освітянської спільноти на
сьогоднішній день є надання невідкладної допомоги та психологічної
підтримки дітям, що дозволить їм впоратися зі стресом від війни, а також
попередить виникнення більш складних проблем.
Війна є надзвичайно стресовою та травмуючою подією для психіки, адже за
таких умов людина переживає реальну загрозу життю, фізичному та
психічному здоров’ю, як власному, так і своїх близьких.
Люди завше переконані, що живуть в логічному, справедливому та
передбачуваному світі.
Вони будують плани на найближчий тиждень чи рік, збираються у відпустку,
облаштовують побут і почасти розцінюють такі дії як звичайну плинність
життя. Війна ж стає тією подією, котра впливає на всі рівні безперервності
життя, розділяючи його на «до» та «після», порушуючи цілісність життєвої
картини. Основним завданням для нормалізації ситуації та опанування нею
стає відновлення безперервності життя та розірваних зв’язків.
Емоційний стан та стресостійкість дорослих безпосередньо впливають
на емоційний стан дітей!

Саме тому освітянам та батькам вкрай важливо піклуватися про себе в часи
невизначеності та стресогенності, віднаходити власні ресурси стійкості та
життєвої енергії.
• Пам’ятати про особистісні сенси. Стрес та перенапруження призводять до
того, що люди починають сумніватися у правильності своїх дій та рішень,
або ж, навпаки, беруть на себе забагато відповідальності. Протягом воєнного
часу такий дисбаланс у поведінці яскраво виражений, адже людина перебуває
в умовах невизначеності та втрачає здатність контролювати ситуацію.
Повернути баланс допоможе звернення до особистісних сенсів.
• Знаходити час для відпочинку.
Варто змінювати види активності, знаходячи баланс між інтелектуальною
працею та фізичною активністю. Слід визначити час, який приділяється
тільки собі та близьким — це може бути декілька годин зранку та ввечері.
• Визначити та використовувати ресурси для відновлення. У ситуації стресу
вміння поповнювати власні ресурси є найважливішим, тож потрібно
прислуховуватися до себе і визначати джерела своїх ресурсів. Кожній людині
притаманна власна унікальна комбінація ресурсів боротьби з
несприятливими обставинами.
Слід визначити, що допомагає відновити емоційну рівновагу: тілесні
практики, заняття творчістю, читання, музика, спілкування,прогулянки тощо
та регулярно приділяти час цим заняттям.
•Розставляти пріоритети та ставити чіткі цілі. Кожного дня або тижня слід
скласти перелік завдань для виконання (не більше десяти). Після цього
важливо визначити пріоритетність кожного з них, сформувавши своєрідний
«рейтинг» задач. На наступному кроці необхідно виокремити три
найважливіших завдання та зосередити основні зусилля на них.
• Хвалити та винагороджувати себе. Важливо навчитися відзначати свої
невеликі та значні успіхи. Щодня та/або щотижня необхідно аналізувати
прогрес у досягненні цілей, фіксувати основні моменти у записнику.
Обов’язково слід винагородити себе за завершену справу.
У надзвичайних ситуаціях освіта є одним з головних факторів психічного та
фізичного захисту дітей. Освітній процес має здійснюватися таким чином,
щоб створити для учнів безпечне та стабільне середовище у розпал кризи,
допомогти відновити відчуття нормальності, гідності та надії, забезпечуючи
як безперервність навчання, так і соціально-емоційну підтримку.
У контексті реалій та викликів воєнного часу постала необхідність
підготувати педагогів та батьків до роботи з наслідками травмівного досвіду.

Зокрема, вчителі мають не лише вміти розпізнавати симптоми травми, але й
надавати школярам підтримку за допомогою консультацій (на які діти
можуть бути запрошені разом з батьками) та практик у класі. Це допоможе
учням засвоїти практики саморегуляції та застосовувати їх за потреби для
опанування негативних емоцій (гніву, злості, смутку).
Діти різного віку мають неоднакові рекції на стрес.
Реакція дитини на стрес під час війни.
Діти молодшого віку (з 6-7 до 10-11 років) можуть навіть не усвідомлювати,
що перебувають у стресі. Щоб розпізнати це, дорослим слід звертати увагу
на різноманітні симптоми.
• Емоційні: тривога і страх, загальне погіршення настрою та прояви
негативного ставлення до всього, що оточує; чутливість і надмірна уважність
до тривоги дорослих; посилена реакція на гучні звуки, плач через найменші
подразники; поява нових або повторюваних страхів (боязнь темряви,
незнайомців, страх залишатися на самоті); емоційне заціпеніння.
У школярів нагадування про травматичну подію призводить до значного
підвищення відчуття тривоги; з’являються не властиві для цього віку почуття
відповідальності та провини, які пояснюються дитячим егоцентризмом:
«Чому так трапилось, адже я поводив себе чемно?»; спостерігається
посилення агресії, упертості, ворожості та немотивованих спалахів гніву;
помітною є втрата інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення
(ігри, спорт, навчання).
• Фізичні: енурез, заїкання, гикання, скарги на біль у тілі, наприклад, у
шлунку, інші фізичні симптоми, не викликані хворобами.
• Поведінкові: зниження пізнавальної активності, ухиляння від школи;
бажання усамітнитися;схильність до відтворення та повторення травматичної
гри; порушення сну, зокрема, нічні кошмари; повернення до «дитячої»
поведінки (регресія): втрата навичок охайності та самообслуговування, поява
звички смоктати пальці чи кусати нігті; дивна (незвична) поведінка
(наприклад, дитина починає ховати їжу).
• Когнітивні: зниження психічних функцій, наприклад, недостатня
концентрація уваги; забудькуватість; порушення сприйняття (воно стає
уривчастим, хаотичним, плутаним); погіршення когнітивних навичок.
Молодші школярі не в повній мірі розуміють суть травматичних подій,
явище смерті. Вони вдаються до «магічних пояснень» причинно-наслідкових
зв’язків.

Характерними реакціями на стресові події у підлітків (з 11-12 до 18 років) є
такі прояви:
• Емоційні: почуття пригніченості та смутку, апатія і небажання щось робити;
недбалість та байдужість; надмірна тривога та хвилювання, перебування у
стані очікування на ймовірну загрозу; роздратованість, агресія,
неконтрольована лють, конфліктність, відчуття безпорадності.
• Фізичні: безпричинна втома, виснаження; прояви нудоти, запаморочення,
прискорене серцебиття, головний біль та відсутність апетиту; втрата ваги або
ж її збільшення.
• Поведінкові: нервозність: кусання нігтів, метушіння; порушення сну і
харчування; нічні кошмари; бунтарська поведінка у школі та вдома;
відсторонення як спосіб захисту від почуття сорому, провини, приниження;
бажання помсти; небезпечна та ризикована для життя поведінка,
самоушкодження.
• Когнітивні: погіршення психічних функцій: забування, відсутність
концентрації уваги, звужене сприйняття, поява ірраціональних думок, у тому
числі суїцидальних.
Підліткам властива відсутність бачення позитивного майбутнього; вони
занадто занурюються в питання «сенсу життя», знецінюючи сприятливі
можливості. Це проявляється у відповідних висловлюваннях: «Для чого
навчатися?», «Це все непотрібно, адже не зрозуміло, що буде далі...».

Коли варто звернутися до психолога/психотерапевта?
ВАЖЛИВО!
Якщо протягом двох місяців після отримання психотравми дитина:
• залишається замкненою, нещасною чи пригніченою;
• має проблеми у школі чи у спілкуванні з друзями, родиною;
• не здатна контролювати свою поведінку або гнів;
• має проблеми зі сном, скаржиться на больові відчуття у тілі, відмовляється
від харчування тощо;
Завдання спеціалістів полягатиме у поверненні дитини до звичного життя,
пошуку та підтримці її внутрішніх ресурсів, відновленні контролю та появі
нового осмислення ситуації.

Як дорослі можуть допомогти дітям та підліткам у стресі під час війни?
Дорослі повинні помічати і вчасно реагувати на тривожні симптоми, які
проявляє дитина у стані стресу. Вона може відчувати страх, хвилювання або
занепокоєння через напади паніки. Головне у цей момент — допомогти їй
заспокоїтися і почуватися в безпеці.
Ви можете використовувати такі стратегії психологічної допомоги:
• Дихальні вправи :
- «Квадрат»
Ця вправа — одна з найпростіших методик швидкого заспокоєння. Вона
складається з чотирьох етапів: вдих – пауза – видих – пауза, кожен з яких
займає по 4 секунди.
- «Кульбабка»
Для виконання вправи необхідно уявити білосніжну пухнасту
кульбабку в руці (можна взяти олівець, ручку, лінійку тощо).
Завдання— подмухати на квітку так, щоб з неї злетіли всі пушинки.
Для цього слід зробити один короткий глибокий вдих через ніс і довгий
видих через рот. Здути всі пушинки з кульбабки потрібно за 1-3 рази.
• Фізична підтримка: сядьте поруч; за згоди, можете обійняти або взяти
дитину за руку. Прийміть обійми від дитини, якщо вона того забажає.
• Переконання: запевніть дитину, що вона може розраховувати на вашу
допомогу у подоланні цього стану; можете використати метафору, наприклад
порівняти ці переживання із бурею, яка наростає, досягає свого піку, а потім
затихає і зникає.
• Безпечне місце: поширеною практикою облаштування середовища є
організація у приміщеннях «безпечних місць» для дітей, які переживають
травматичний досвід. Для цього облаштовується затишний куточок зі
зручними місцями для сидіння, наприклад, крісла-мішки, а також
відповідним обладнанням (м’ячі для зняття стресу, м’які іграшки або
подушки, книги, фотографії друзів або будь-які інші предмети, які можуть
заспокоїти дітей).
• Улюблена справа. Підтримуйте і заохочуйте дітей займатися тим, що
заспокоює та відновлює душевну рівновагу: заняття фізичними
активностями, спортом, малювання, музика, перегляд фільмів чи прогулянки
на природі.
Важливо пам’ятати, що в освітньому процесі діти можуть проявляти риси,
які не притаманні їхній поведінці вдома. Таким чином, неформальне

спілкування учителів та батьків може виявитися корисним для напрацювання
певних рішень та стратегій поведінки.
Ефективна взаємодія батьків та вчителів дозволить дитині адаптуватися до
нового стилю життя в умовах війни, забезпечить надійні канали підтримки у
нестабільному світі, дасть змогу продовжити успішно навчатися та
розвиватися.