У сучасному суспільстві ми спостерігаємо стійку тенденцію до втрати сімейних цінностей, сімейних традицій, значущості сім’ї зокрема і руйнуванню інституту сім’ї взагалі. Проте інститут сім’ї, як і раніше, є пріоритетним у виховному процесі. Проблема вибудовування стосунків між дітьми і батьками залишається актуальною проблемою суспільства.  

Дуже важко виховувати дітей без помилок і сумнівів. Однак, якщо людина знає, в чому його батьківські проблеми, що саме призводить до того, що її найкращі наміри не завжди приносять позитивні результати, це вже половина успіху. Знання про помилки та стилі виховання їхні наслідки допоможе вам уникнути їх та вибрати свій напрям виховного процесу, а це посприяє результату виховати здорову, життєрадісну дитину.

Види помилок у вихованні.

Першою з них є надмірна суворість, тобто рішуче зобов’язання виконання дитиною завдань і доручень, скрупульозність оцінювання, постановка непомірних і надзвичайно точно позначених вимог, відсутність свободи, контроль над поведінкою дитини й вимога беззаперечного послуху. Дитина ототожнюється із завданням, його виконання та результати є пріоритетними.

Друга помилка - це агресія, тобто словесні, фізичні або символічні нападки, які загрожують дитині чи принижують її. Син або дочка розглядаються як непотрібний, клопіткий та обтяжливий елемент, а також як людина, яка певним чином загрожує стабільності в житті.

Наступна виховна помилка - це гальмування активності, що проявляється  в перериванні, забороні та зміні (без поважних причин) активності дитини за допомогою фізичної або символічної поведінки батьків. Діяльність дитини вважається марною й неважливою, звідси і явище маргіналізації (соціологічне поняття, що означає проміжне положення людини між будь-якими соціальними групами, її погану соціальну адаптацію і втрату соціального статусу). При цьому потреби або цілі дорослого ставляться на перше місце.

Четверта помилка - це байдужість. Корисна дистанція між батьками і дитиною (включаючи її справи й діяльність), що дозволяє їй вільно самовиражатися, легко підміняється проявом відсутності зацікавленості в її особистості. Батько/мати розцінює потреби й активність дитини як незначні, несуттєві особисто для нього/неї, вважає, що вони не потребують його/її уваги або емоційної участі. Такий батько/мати може сприймати їх також як дуже обтяжливі, тому дистанціювання є його/її формою захисту.

Наступною помилкою є експонування себе, під яким мається на увазі маніпулювання увагою дитини так, щоб вона бачила переваги батьків, їхні потреби й успіхи; це бажання бути в центрі уваги та імпонувати (відносини вибудовуються заради власного відчуття позитиву й комфортності), всіляке виправдання й «відбілювання» своїх вчинків, а також образа на дитину. Дорослий вважає себе найважливішою людиною у стосунках, впевнений у тому, що дитина слабка, і її значущість зросте тільки завдяки ретельно продуманому вихованню.

Ще одна помилка - це потурання (безпорадність), яка характеризується безумовним виконанням всіх забаганок дитини і відсутністю вимог до неї. Батьки показують свою безпорадність і вважають виховання чимось таким, що перевершує їхні сили й можливості, і, відповідно, не можуть впоратися з ним. Таким чином, єдиним виходом для них є уникання і віддалення від дитини.

Сьома помилка виховання - це заміна дитини у всіх її діях і обов'язках. Батьки не допускають її самостійності, не дозволяють їй самій реалізувати поставлені перед нею завдання. Дорослий розглядає дитину як слабку, пасивну, перевтомлену, яка вимагає допомоги, захисту й опіки, при цьому діяльність батьків по відношенню до дитини стає найбільш важливою справою, заради якої варто жертвувати іншими справами.

Передостанньою помилкою є ідеалізація дитини, сприйняття її як найбільшого блага, ототожнення себе з нею, надмірна й безперервна зацікавленість нею і всіма її справами. Це постійний контроль над її безпекою, навіть якщо для цього немає ніяких підстав, невизнання в ній якостей і поведінки, які знаходяться в суперечності з уявним (прекрасним) образом її особистості, створеним батьками, відсутність критичного сприйняття. Батьки зменшують кількість зауважень як по відношенню до дій дитини, так і до її справ і занять, і всі свої дії підпорядковують створеному ідеалу.

Остання помилка виховання - це непослідовність, тобто мінливість своїх батьківських оцінок, реакцій, коментарів, відчуттів або почуттів у ставленні до дитини та її вчинків.

Саме батьки впливають на майбутню поведінку і навички дитини. Дуже важливо розбиратися в різних стилях сімейного виховання перед тим, як виховувати дитину. Стиль сімейного виховання буде впливати на майбутнє дітей. Для початку потрібно ознайомитися з усіма стилями і тільки потім приступати до виховання дитини.

Стилі виховання в сім’ї.

1. Індиферентний стиль виховання має на увазі недбалий підхід до виховання дітей. Він притаманний батькам, які занадто зайняті власними проблемами і не можуть задовольнити мінімальні потреби дітей. Вони емоційно віддалені від дітей, проявляють дуже мало любові і не замислюються над вихованням дітей. Така байдужість батьків сприяє розвитку у дітей недовіри до оточуючих, неспокою і стресу. Це пов’язано з відсутністю підтримки з боку сім’ї і поганим вихованням. Дітям, чиї батьки практикують індиферентний стиль виховання, часто важко побудувати значимі і цінні відносини. Вони воліють дбати про себе і розраховувати тільки на себе.

2. Ліберальний стиль передбачає дуже низький рівень вимог до дітей, однак відкритість для спілкування. Ліберальні батьки — нетрадиційні й поблажливі до дітей. Вони рідко вимагають від дітей зрілої поведінки і намагаються уникати конфліктів.

Батьки, використовують підкуп, щоб домогтися потрібної поведінки від дитини. Дітей, яких виховують ліберальні батьки, часто називають «розпещеними». Вони ростуть з браком самодисципліни, нерозвиненими соціальними та комунікативними навичками, дуже егоїстичними і невпевненими у собі. Недавні дослідження показали зв’язок між ліберальним стилем виховання і зловживанням наркотиками і алкоголем. У таких батьків не вистачає терпіння і часу на дітей, тому вони воліють підкуповувати їх подарунками. Характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають інших авторитетів, які часто суперечать один одному.

3. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона уповільнює формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею.

4. Авторитарний стиль виховання – це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків.

Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення.

З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності дитини: вона не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дітям відповідальність за їхні дії та вчинки.  Батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

5. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання  найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Немає нічого ціннішого для дитини, ніж самодисципліна. Але вона розвивається тільки тоді, коли дитині встановлюють рамки з любов'ю. Нікому не подобається сильний контроль, тому немає нічого дивного в тому, що вони протестують проти обмежень. Діти вчаться на власному життєвому досвіді та прикладі батьків. Тому, якщо вони роблять те, що ви їм скажете, тільки через сильний страх – ваше виховання нічим не відрізняється від залякування. Коли ви кричите на дітей, вони вчаться кричати на інших. Коли ви застосовуєте силу – вони аналогічним чином вчаться застосовувати силу. Діти, яких виховують суворо, поважають право сильного. Вони вчаться підкорятися, але не вміють формувати власну думку. Батькам, які карають своїх дітей, доводиться пригнічувати своє природне співчуття. Це робить взаємини між ними більш напруженими. Батькам у таких випадках набагато складніше виховувати дітей, тому що діти втрачають інтерес до того, щоб робити приємне своїм батькам, та й упоратися з ними стає складніше. Суворе виховання призводить до того, що батьки стають нещасними. А діти, яких виховували суворо, відчувають образу на батьків і відчувають брак любові в дорослому житті.

Дозволяти дитині все, що вона захоче – також не вихід. Психологи стверджують, що оптимальною стратегією є так зване «авторитетне виховання» або «обмеження зі співчуттям». Ми повинні встановлювати для дитини певні межі, але робити це зі співчуттям. Діти дотримуються кордонів тільки тоді, коли ви встановлюєте їх із любов'ю. Поєднання обмежень і співчуття – золота середина, яка допоможе правильно виховати дитину й допоможе їй досягти максимальних результатів у всіх сферах життя.

Причини і наслідки неправильного виховання дітей.

Під час війни усі перебувають у постійному стресі. Народжувати та виховувати дітей у таких реаліях для багатьох дуже складно. У великого відсотка батьків присутня надмірна тривожність про завтрашній день, страх помилитися та повторити негативний досвід своїх батьків, бажання відповідати негласним вимогам “я дуже хороша мама”, звідси стрес та складнощі у вихованні дітей. Часто вихованням дітей в родинах займаються – дідусі, бабусі іноді наймається няня, тому що батькам не вистачає часу та не слід забувати, що дитина зорієнтована першочергово на батьків і хоче зворотній емоційний зв'язок саме від них, а інші можуть бути тільки допоміжною ланкою виховання. Технології та гаджети також мають великий негативний вплив на виховний процес і тому батькам потрібно пристосовуватись та долати ці труднощі.

 Щодо наслідків неправильного виховання. Перший - це миттєві наслідки, які виникають через неправильну або зірвану взаємодію. Дитина негативно оцінює обставини та події, відчуває почуття несправедливості або образи, а потім перекладає отриманий негативний зневажливий досвід на інші ситуації виховного характеру, і навіть більше того, на життєві ситуації в цілому. Другий вид наслідків - це віддалений у часі вплив, який викликає негативні зміни в самій особистості дитини, а також може призвести до її розладів або психічних відхилень у майбутньому.

Батькам необхідно зрозуміти важливість виховання і визначити цілі і

завдання виховної діяльності, своє місце в ній. Виховання дітей — найважливіша з усіх інших завдань. Його не можна перенести на інший час. Найважливіший критерій оцінки вихованості дитини — єдність свідомості і поведінки, тобто «вчинок наодинці».