Сьогодення висуває перед суспільством, системою освіти, батьками важливі завдання - формування людей завтрашнього дня, тих, хто далі вершитиме долю країни,визначатиме її обличчя. Яким же він має бути —громадянин України? Людиною високих моральних якостей з широким світоглядом, вільною, незалежною, відкритою, гуманною. Справді, такою ми б хотіли бачити нашу зміну. Але чи забезпечують система виховання, традиції, що існують, формування саме такої особистості?

Застосування насильства щодо дитини як загальноприйнятого виховного засобу - дуже делікатна та болюча тема.

Вважається, що кожна дитина - маленьке диво й велике щастя для своїх батьків. Проте така оптимістична картинка, на жаль, не стовідсотко­ва. Цей відсоток у нашому суспільстві чим далі, тим більше має тенденцію до зниження. Аборти, якими перериваються небажані вагітності; зали­шені у пологових будинках діти; немовлята у сміттєзбірниках; батьки - вбивці власних дітей; проблемні родини, в яких діти потерпають від ек­сплуатації з боку батьків; пристойні сім’ї, в яких фізичне покарання дитини є нормою життя, - все це насильницькі способи позбутися або самої дитини, або небажаної для дорослих її поведінки.

Таке ставлення дає дитині уявлення: саме так, із застосуванням насильства, слід домагати­ся бажаного - й формує у неї переконання: на­сильство - найкращий спосіб протистояння то­му, що тобі не подобається, що ти не можеш змінити, швидкий шлях досягнення бажаного.

А потім ми, дорослі, дивуємося: звідки в на­ших дітях беруться жорстокість, агресія, непо­ступливість, брехливість, безсовісність, бездуш­ність. І, розпочинаючи боротьбу з негативними проявами поведінки, знову не знаходимо нічого кращого за фізичне та моральне насильство.

На моє переконання, доки насильство з бо­ку люблячих батьків не викоріниться із суспільної моралі, сус­пільство вирощуватиме людей, переконаних, що шлях розв’язання власних проблем з позиції грубої фізичної або витонченої моральної сил найефективніший та найдієвіший.

«Люблячі» батьки задля виправ­дання застосування до дітей насильницьких ме­тодів з благородною метою виправлення їхньої небажаної поведінки проголошують: «БИТТЯ визначає свідомість!».

Чого ж можна навчити дитину биттям?

По-перше, у дитини формується стійке пе­реконання: насильство - найкращий та єдиний спосіб досягти бажаного та судження: коли я ста­ну дорослим й у мене будуть власні діти, я теж їх битиму. А коли хтось із дітей, страждаючи від по­биття, і запевняє себе, що ніколи не каратиме власних дітей, то, ставши дорослим, рідко ре­алізує свої дитячі плани, а йде узвичаєним шля­хом, прокладеним крізь століття його предками.

По-друге, складається неусвідомлене, а від того ще небезпечніше переконання - мене б’є людина, яка мене любить, тож і я, у свою чергу, маю право бити того, кого люблю. Це підсвідоме судження є мотивацією у дитячих бійках, а зго­дом може яскраво проявитися в дорослому віці у таких формах поведінки, як мазохізм - б’є мене, тобто любить; садизм - люблю, себто маю право бити; й садомазохізм - прийняття, схвалення та отримання задоволення від фізичного насильст­ва у стосунках між людьми.

По-третє, у дитини, яку фізично карають за якусь провину (за реальним або помилковим звинуваченням) значущі для неї люди - батьки - може виникнути агресія - мотивова­на деструктивна поведінка, яка суперечить нор­мам людського співіснування, завдає фізичної шкоди людям або стає причиною їхнього психо­логічного дискомфорту. Ця поведінка прово­кується ненавистю до тих, хто викрив провину, та бажанням помститися, але так, щоб ніхто про це не дізнався, щоб уникнути покарання. Або інша протилежність - аутоагресія – агресія, щодо себе, почуття провини, що призводить до алкоголізму та наркоманії, а подекуди й до край­ньої форми - суїциду. «Я поганий, бридкий, ме­не немає за що любити, я нікому не потрібний, життя не має сенсу,» - так розмірковує людина, яка зважилася накласти на себе руки.

Покарання породжує страх. Ви можете так налякати дитину, що в результаті вона відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання принесло бажанийефект.

Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Дитя може дражнити молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.

Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх.

Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє удосконалюванню їх власних моральних принципів.

Коли ви караєте, дитя стає або надто поступливим, або занадто впертим, а найчастіше й мстивим. Він зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе.

Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.

Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитино недовірливою і спонукує приховувати свої помилки.

Чому ви вирішили покарати свого малюка? Задумайтеся, чи робите ви це зі зла, від образи, бажаючи помститися або почуваючи свою безпорадність? Потім зупиніться, заспокойтеся й спробуйте переосмислити вашу реакцію. Запитаєте себе: "Так чому ж насправді я хочу навчити свою дитину просто зараз?"

Часто, коли дитина не слухається батьків або робить щось не так, як їм хотілося би, її карають. Методи таких «репресій» можуть бути найрізноманітнішими, залежно від фантазії та жорстокості батьків: від заборони дивитися мультфільми до тілесних покарань (наприклад, побиття ременем). Ті батьки, котрі замислюються над своїми діями, напевне розуміють, що покарання не допоможуть досягти успіху. Виховувати дітей без покарань цілком можливо і правильно.

Як досягти золотої середини у вихованні дитини та зберегти власні нерви? В цьому допоможуть декілька нескладних принципів виховання.
Витримка. Якщо ви вирішили виховати щасливу, повноцінну особистість без криків та покарань, будьте готовими запастися терпінням. Зірватися на потурання та заборони дуже легко, набагато складніше взяти себе в руки та пояснити дитині, як необхідно себе поводити в тій чи іншій ситуації. Така терпляча поведінка обов'язково дасть позитивні результати через деякий час.

Безумовна любов до дітей. Любити дітей потрібно не за те, що вони слухняні, розумні, талановиті та кмітливі. Любіть їх всією душею просто за те, що вони є. Незабаром ви побачите, що дитина відповідає вам тим самим. Навіть найнеслухняніший малюк потребує батьківської любові. Разом з дитиною ви зможете подолати неприємні емоції та будь-які труднощі, якщо завжди пам'ятатимете, що рідніше одне одного у вас нікого немає.

Час з дитиною. Приділяйте своїй дитині достатню кількість часу. Для дитини вкрай важливим є контакт з батьками, вона має розуміти, що є потрібною мамі і татові. Час, коли тато сидить перед комп'ютером, а дитина поряд дивиться мультики - не рахується. Вам, можливо, не дуже цікаво гратися з малюком в пазли чи машинки, але для нього ці моменти неймовірно важливі.

Індивідуальність. З самого раннього віку дитина починає проявляти свій характер. Часто це супроводжується помилками, за яку малюка нерідко сварять, а іноді й карають. Цим матусі та татусі лишають дитину індивідуальності, тому в майбутньому вона може боятися проявляти себе. Заохочуйте будь-які намагання дитини продемонструвати особисті якості, і вона виросте сильною особистістю.
Така, яка є. Сприймайте свою дитину такою, якою вона є. Вона може бути неслухняною і вередливою, але вона - ВАША.

Особистий приклад. Якщо в сім'ї часто виникають сварки, батьки кричать один на одного, то марно вимагати від дитини не підвищувати голос. Вона бачить, як спілкуються дорослі, і точно копіює їх модель поведінки. Якщо вам щось не подобається у вашій дитини, спробуйте пошукати схожі риси у своєму характері та позбутися їх. Психологи стверджують, що діти краще сприймають дії, аніж слова, тому батькам варто слідкувати за своєю поведінкою чи вчинками.

Не змушуйте. Якщо ви прагнете чогось від малюка, спробуйте пояснити йому, чому краще зробити саме так, а не змушуйте його до цього.
Схвалення. Хваліть дитину, коли вона гарно поводиться, допомагає, збирає іграшки і т.д. Тоді вона розумітиме, що вчиняє правильно.
Послідовність. Якщо ви вчора сказали дитині, що їй необхідно йти спати о дев'ятій годині, а сьогодні вже дозволили сидіти перед екраном до десятої, майте на увазі, що наступного разу вона не сприйматиме ваші слова серйозно і буде знати, що правило можна порушити.
Для того, щоб навчитися виховувати дітей без покарань, необхідно замислюватися над кожною проблемною ситуацією і сприймати дитину як друга.

Уявіть собі таку сім'ю, де кожен намагається підтримати іншого, де уважно прислухаються один до одного і виходять з конфліктних ситуацій без образ, і кожен отримує те, що хоче. Книга "Радість виховання", в основі якої лежать наукові праці Рудольфа Дрейкурс, стане безцінним помічником і керівництвом для дорослих, які хочуть бачити свою сім'ю щасливою і гармонійною.

Детальніше: https://www.yakaboo.ua/ua/radist-vihovannja-jak-vihovuvati-ditej-bez-pokarannja.html