Є сім чудес на світі,

А восьме чудо – діти.

         Родина, сім’я – це найдорожче для кожної людини. «З родини йде життя людини», - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові і добра, у сім’ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду.

         Великий український педагог К.Д.Ушинський писав: «Важко виразити словами те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли».

Мати і батько – найрідніші, найближчі кожному із нас люди. Від них ми одержуємо життя. Батьки вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають в наші уста добрі слова. І перше слово, яке вимовляє дитина, - це слово «мама». Це вона нас породила, вигодувала,виплекала і все життя супроводжує і окрилює своєю турботою і ласкою.

     Пройдуть роки... Мов лелеки у вирій, розлетяться від отчого порога діти. Та щасливої, погожої днини вас, мов чайка чаєнят, матуся збере до рідної домівки. І защебече, заговорить мамина пісня у ваших серцях. Озветься вона червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою вербою над водою, білокорою берізкою, солов’їною мовою, пахучістю трав.

                  Життя біжить дуже швидко. Не встигнеш оглянутися, - як пробіжить дитинство, промайнуть роки юності та зрілості... І, оглянувшись, зрозумієш, що так і не встиг сказати батькові ті слова, які хотів або повинен був сказати.

         При сучасній зайнятості батьків бабусі у багатьох випадках беруть на себе частку турбот і обов’язків, пов’язаних з вихованням дітей. На дні бабусиних скринь народ віками зберігав щиру доброту і милосердя, рідне слово і самобутню мораль.

         Дідусь у нашому житті... Святість цієї близької людини завжди була незаперечною. Мудре, хоч іноді й суворе дідусеве слово, вміння заохотити до праці, розповісти цікаві спогади, наповнені природним народним дотепом, прислів’ям і приказками, легендами, - саме таким незамінним помічником і доброзичливим учителем він є для кожного з нас.

         Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога, були викарбувані слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім ти був на землі». Вшанування батьків – один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатний борг дітей.

         Нехай у великій нашій оселі збудеться воля творящого, святиться ім’я і пам’ять живущого, насититься спрага пошуковця і повернеться слава переможця, кріпиться сила і воля недужого.

         Нехай у царстві батьків і дітей наших передається з покоління в покоління працелюбність і достаток, довір’я і подяка, добрий звичай і спомин про славні діла.

         Потреба людини в щасті може бути в багатьох аспектах задоволена в сімейному колі. Там ми можемо знайти те, чого ми зазвичай бажаємо: відчуття того, що ми потрібні, нас цінують і люблять. Сердечні стосунки в родині можуть чудово виконати це палке бажання. Вони можуть створити атмосферу довіри, взаємного розуміння і співчуття. Сімейне коло може стати справжнім притулком від труднощів і проблем поза родиною.

         Л. Толстой говорив: „Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещасна по-своєму“.

         Всі батьки, звичайно, хочуть бачити своїх дітей щасливими. Як же досягти цього?

         Здається, нещодавно Ваші діти були першокласниками, а зараз вони дорослі люди, що стоять на порозі самостійного життя. Вони уже десятикласники, і до них треба ставитися як до особистостей.

         Тож, тільки поважаючи особистість дитини, можна допомогти їй стати людиною в найвищому розумінні цього слова. Не можна дивитись на дитину як на власність, з якою що хочеш, те й можеш робити, сприймати її як тягар або іграшку. А.С.Макаренко учив поєднувати високу вимогливість до дітей з любов’ю до них. Байдужість до дітей, неуважність до них не можна вибачити ні службовою зайнятістю, ні захопленістю якими - небуть справами.

         Генеральна Асамблея ООН говорить про те, що права дитини вимагають особливого захисту й постійного поліпшення становища дітей.

         І тому 20.11.1989 року була створена Конвенція про права дитини. Ця Конвенція про права дитини була ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991 року.

         Держави – учасники даної конвенції вважають, що дитині для повного і гармонійного розвитку особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові, розуміння.

         Особисте щастя і спокійна старість батьків багато в чому залежатиме від того, наскільки добре будуть виховані діти.

         Сила впливу батьків – у вірі в них дитини, у її переконанні, що близькі їй люди завжди праві, а рішенні і вчинки їх справедливі. Діти хочуть бути схожими на батьків і несвідомо їх наслідують. Перші уявлення про ідеал, про досконалість вони отримують в образі батьків.

         Родина може сприяти або гальмувати розвиток особистості. Теплота домашнього мікроклімату, комфортність стану в домашній атмосфері стимулюють дитину до сприйняття існуючих в родині правил, манери поведінки, поглядів і устремлінь.

         Сімейна атмосфера є сприятливою тоді, коли кожний з батьків і членів родини розуміють свою відповідальність за виховання дітей.

         Останніми роками стала збільшуватися кількість родин, у яких батьки в пошуках заробітку залишають своїх дітей на піклування одного із батьків або родичів. Благі наміри батьків зрозумілі. Адже батьки бажають щоб їхня дитина була «як усі». І дуже боляче буває дивитись, як діти відносяться до речей, якими ви, батьки, забезпечили своє чадо. Дорогий одяг, взуття, найновіші мобільні телефони, планшети – це все є у наших дітей. А чи виробляється у 15 річного юнака поняття про чоловічу гідність, про відповідальність приймати серйозні рішення, чи закладається в свідомості юної дівчини мораль та цнотливість, чи не заповнять їх молоді душі черствість і байдужість, грубість та аморальність.

         У вихованні, як і в математиці, не може бути такого підручника, де були б готові розв’язання для кожної задачі.

         Ви родили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. У вашій родині і під вашим керівництвом зростає майбутній громадянин нашого суспільства.

Десять батьківських заповідей.

1. Не вважайте дитину своєю власністю: вона особистість.
2. Любіть дитину такою, як вона є, навіть якщо вона не в усьому досягає успіху.
3. Не очікуйте, що ваша дитина виросте такою, якою хочете ви. Допоможіть їй стати собою.
4. Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти дитину. Зробіть так, щоб ваша дитина ділилась з вами своїми проблемами. Ви не суддя, який має право судити, ви не приклад для наслідування. Ви – найрідніша людина, яка може втішити і у 5, і у 25 років.
5. Не переймайтесь, якщо чогось не можете зробити для своєї дитини. Гірше, якщо можете, але не робите.
6. Постарайтесь хоч інколи дивитись на світ очима вашої дитини.
7. Частіше розмовляйте з вашою дитиною, відповідайте на всі її питання.
8. Не лайте, а тим більше не ображайте дитину, особливо в присутності сторонніх.
9. Частіше хваліть, захоплюйтесь вашою дитиною, радійте її успіхам.
10. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить, давши життя вашим онукам.

Батьки і діти, діти і батьки –

Життя земного не розривне коло.

Спливає час, лишаються роки –

Воно ж не розривається ніколи.

Із глибини спресованих віків

Шануємо премудрі заповіти:

В розумних і досвідчених батьків

Достойні їх народжуються діти.