«Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується».
                                                                                            (В.О. Сухомлинський).

       Актуальність національно – патріотичного виховання особистості в сучасному українському суспільстві чималою мірою зумовлено потребою державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості, що мають забезпечити усі громадянам рівні стартові можливості для розвитку та застосування їхніх потенційних здібностей, досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально важливих цілей як умов реалізації найголовнішої соціально – психологічної потреби особистості  – потреби до самовизначення та самоствердження.

        Німецький мислитель Вільгем Гумбольдт зауважив: «Обставини, за яких протікає життя, впливають на людину більше, ніж виховання».

        В умовах українських реалій, коли Україна ціною життя Героїв Небесної Сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває національно-патріотичне та військово-патріотичне виховання молоді. Цілі покоління українців були виховані в дусі відчуження від рідної землі та національного самозречення. В нас формували почуття національної меншовартості, покривдженості, комплексу неповноцінності, навіювали переконання в перевазі «старшого брата». Навмисне поширення російськомовної літературної та музично-пісенної продукції, висвітлення неправдивої історії, висміювання українського характеру і традицій формувало явище етноциду. Наш народ намагалися позбавити усіх ознак культурної та духовної самостійності. Сьогодні єдиний шлях повернення державності – національно - патріотичне виховання молоді. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків.

       Патріотизм – одне з найбільш глибоких людських почуттів. Як правило, це поняття розуміють як відданість і любов до Батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту. Це почуття є одним із найважливіших духовних надбань особистості. Воно характеризує вищий рівень розвитку особистості й проявляється в її активно-діяльнісній самореалізації на благо Батьківщини.

       Національно – патріотичне виховання – це вимога часу, тому його розвиток і вдосконалення є актуальним завданням для всіх учасників виховного простору школи. Навчальний заклад як осередок національно- патріотичного виховання має сприяти розвитку демократичної політичної культури, формуванню громадянської компетентності, політико- правових  знань, гідності та відповідальності учнівської молоді, усвідомленню та визнанню ними демократичних принципів життя та пріоритетів прав людини.

        Державотворчі процеси, що відбуваються в Україні, протягом останнього десятиліття, зумовлюють необхідність розв’язання проблеми виховання національно свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу. 

          У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що метою національного виховання є «виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби й уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо – естетичної, трудової, екологічної культури». Отже, стрижнем системи виховання стає національна ідея, яка відіграє роль консолідувального чинника в розвитку молодого покоління. Формування в нього активної життєвої позиції, відповідальності за народ, країну.

         Національне виховання належить до пріоритетних напрямків національної системи виховання та передбачає формування патріотичних почуттів, любові до свого народу, глибокого розуміння громадського обов’язку, готовності в будь – який час стати на захист Батьківщини.

          Національне виховання – це виховання дітей на культурно – історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях та обрядах, багатовіковій виховній мудрості. Національне виховання є конкретно – історичним виявом загальнолюдського гуманістичного та демократичного виховання. Воно має забезпечувати етнізацію дітей як необхідну та невід’ємну складову їхньої соціалізації.

         Справжній патріот гуманно ставиться до інших народів. Його культура проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності людей інших національностей, підтриманні їх у боротьбі за свободу та незалежність, толерантності, готовності й умінні йти на компроміс із різними етнічними, релігійними групами заради миру в своїй державі й у світі.

         Складний процес національно – патріотичного виховання здійснюють за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від  змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців, із урахуванням основних напрямів діяльності школярів.

         Патріотичне виховання, у процесі якого відбувається залучення школярів до джерел народної культури, ознайомлення з українськими обрядами, звичаями, а також до загальнолюдських цінностей, сприяє формуванню основ світогляду та світовідношення, ціннісних орієнтацій, соціально-культурного досвіду, ідеалів та переконань. Воно передбачає щонайперше формування у дітей і молоді національної самосвідомості.

          Під час навчання в школі учні поступово накопичують знання й уявлення про малу батьківщину, на підставі яких формують патріотичне виховання до рідного краю. Водночас школярі повинні бачити рідну землю очима патріота не абстрактно – ідеалістично, тобто не лише з позитивно боку – процвітання, краси та могутності, а й щодо бід, проблем, вад із якими доводиться зустрічатися повсякчас. Важливим завданням патріотичного виховання є подолання в учнів недовіри та підозрілості у ставленні до інших народів і націй, формування культури міжнаціональних відносин, громадянськості.

         Завдання патріотичного виховання:

-         забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів і можливостей;

-         виховання правової культури, поваги до Конституції України, державної  символіки – герба, прапора. Гімну України й історичних святинь;

-         сприяння набуттю у молоді соціального досвіду, успадкуванню духовних і культурних надбань українського народу;

-         формування мовної культури оволодіння та вживання української мови           як духовного коду нації;

-        формування духовних цінностей українського патріота:почуття патріотизму,

         національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української держави, рідної землі, родини, гордості за минуле та сучасне на прикладах героїчної історії українського народу й кращих зразків культурної спадщини;

-       формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання  громадянського та  конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;

-      сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоровя, задоволення естетичних і культурних потреб особистості;

-      виховання здатності протидіяти проявам  аморальності, правопорушень, бездуховності,  антигромадської діяльності;

-       реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

              Одним із покликань української національної системи освіти та виховання є завдання пробуджувати і виховувати в кожної дитини патріотичні якості, цінності: - любов до батька і матері, родичів, своїх предків, рідної природи, землі;

        - любов до рідної мови, культури, народу, пошану до його історичного минулого, національних традицій, звичаїв;

        - глибоке усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації;

        - турботу про добре ім’я - своє і своїх друзів та краян, збереження своєї людської і національної гідності, честі;

        - активну діяльність з метою розвитку рідної культури, мистецтва, науки, демократії, державотворчих процесів;

        - боротьбу за підвищення духовності і добробуту всіх українців, представників національних меншин України;

        - синівську любов до України – Батьківщини, готовність захищати від ворогів рідну землю, здатність на подвижництво, героїчні справи в ім’я свободи і незалежності України;

        - готовність боротися з неправдою, злом, потворністю в будь-яких формах, спростовувати антиукраїнські, антинаукові версії, ідеї, шкідливі і ворожі для нашого народу, Батьківщини.

     Патріотичне виховання  молоді на сьогодні є найголовнішим пріоритетом гуманітарної політики в Україні, важливою складовою національної безпеки України.