В умовах становлення української держави патріотичному вихованню належить пріоритетна роль. Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати у молоді громадянсько-активні, соціально значущі якості, які вона зможе проявити в усіх видах діяльності, і, перш за все, пов’язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини, реалізації особистого потенціалу на благо української держави. У різні часи та епохи, в усіх цивілізованих державах сім’я, школа, суспільство ставили перед собою завдання – виховати громадянина, патріота своєї країни.

Головним завданням патріотичного виховання є формування патріотизму, а на сучасному етапі становлення української державності ця проблема набуває особливого значення.

Проблема патріотичного виховання завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці. У сучасній літературі патріотичне виховання трактується як виховання, що формує усвідомлення своєї причетності до історії, традицій, культури свого народу, любов до своєї Батьківщини, вболівання за долю свого народу, його майбутнє. Як результат ефективного патріотичного виховання у молоді чітко формується патріотизм. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Патріотизм – соціально-історичне явище. Патріотичні почуття українського народу є емоційним аспектом національного державницького світогляду, що включає почуття належності до України, її історії, віру в майбутнє своєї держави. Найвищою формою патріотизму виступає почуття любові до Батьківщини, готовність терпіти муки й навіть іти на смерть заради неї. Виховання громадян України носить національний характер, базується на національних традиціях українського народу, є ідейною силою національної свідомості. Сучасна модель виховання враховує особливості сьогодення, оскільки цього вимагають соціально-економічне становище країни, моральний і духовний стан українського народу, подальший розвиток культури, науки.

Національна свідомість включає:

- любов до України, історичного й самобутнього образу свого народу;

- віру в духовну силу народу та його призначення;

- силу волі й відповідальність за те, щоб народ України посів почесне

місце в цивілізованому світі;

- уміння осмислювати історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю

- систему вчинків, що є наслідком любові до Батьківщини, віри, відповідальності, осмислення; готовність свідомо служити інтересам України. Структуру патріотичних почуттів можна представити через відношення:

1) до себе: національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність;

2) до людей: толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, готовність допомогти, усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника, відповідальність перед своєю нацією;

3) до Батьківщини: віра, надія, любов, громадянська відповідальність, вірність, готовність стати на захист, бажання працювати для розвитку країни, підносити міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави;гордість за успіхи держави, біль за невдачі, суспільна активність та

ініціативність.

4) до національних цінностей: володіння українською мовою, бажання і потреба в накопиченні, збереженні та передачі родинних і національних звичаїв, традицій, обрядів, дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи, сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі.

Складовими патріотичних почуттів є:

- почуття належності до своєї держави та її народу;

- почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;

- повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;

- захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;

- любов до рідної природи;

- шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

- ностальгія при розлуці з Батьківщиною;

- неприязнь до всього антиукраїнського;

- почуття національної гідності.

Як свідчить історичний досвід, патріотичні почуття, особливо загострюючись у складних, екстремальних, доленосних для Батьківщини ситуаціях, єднають людей, спонукають ставити суспільне вище за особисте, зменшують життєвий егоїзм.

Завдання патріотичного виховання:

• забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;

• виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки — Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;

• сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;
• формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;- формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;
• відновлення і вшанування національної пам'яті;
• утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки. Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;
• формування психологічної та фізичної готовності, молоді, до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;
• відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;
• консолідація діяльності органів державного управління та місцевого
• самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо національно-патріотичного виховання;
• сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на патріотичне виховання молоді;- підтримання кращих рис української нації – працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;
• створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави;
• сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров'я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;
• виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;
• створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;
• реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

Основними державними інституціями, що забезпечують питання формування і реалізації державної політики у сфері патріотичного виховання молоді є Міністерство освіти та науки, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, РНБО України, Міністерство оборони, Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України та інші.

Патріотичне виховання має бути стрижнем усієї навчально-виховної

роботи, оскільки ми повинні виховати особистість, яка має почуття гордості за свою державу, сумлінно виконує громадські обов’язки, усвідомлює соціальні проблеми Батьківщини та українського народу, любить рідних та близьких людей. Без цього людина не має обличчя, вона втрачає себе. Педагогічний колектив спрямовує свою роботу на виховання у гімназистів почуття національної гордості, патріотизму, власної гідності, милосердя, взаємоповаги, любові до рідного краю, отже виховна робота в гімназії спрямована на розвиток високоінтелектуальної та всебічно розвиненої особистості.

Традиції гідності, які ми вибудували гімназійною родиною: розмовляти українською, усі заходи проводити з національною символікою, носити вишиванку – елемент святкового одягу гімназиста й учителя, знати історію свого навчального закладу, пишатися іменем Кобзаря, бути гідним звання гімназиста.

Патріотизм виявляється в любові до свого народу, повазі до українських звичаїв і обрядів, відчутті своєї належності до України, усвідомленні спільності власної долі з долею Батьківщини, доскона­лому володінні української мовою.

Розвиваючи в учнів почуття патріотизму організовуються волонтерські загони, які забезпечують потужну благодійну діяльність – допомагають як ветеранам Великої Вітчизняної війни, так і  військовослужбовцям із зони бойових дій, пошукові експедиції, які вивчають пам’ятні місця, беруть участь у відкритті нових та відновленні вже створених історичних пам’ятників. Все це робиться систематично і цілеспрямовано згідно програми, розробленої Міністерством освіти України. Тому що традиції українського народу пробуджуватимуть у молоді любов до героїчного, переконуватимуть у тому, що за будь-яких історичних часів в житті завжди є місце для подвигів, вірного служіння рідному народу, Батьківщині. Найбільш ефективним завжди вважається виховання дітей на прикла­дах життєдіяльності батьків.

А стержневим моментом системи формування патріотичних якостей в суспільстві, і в системі освіти зокрема, повинні стати історичні традиції перемог українського воїнства, самопожертва в ім’я захисту Батьківщини. Знання і дотримання традицій народу неможливе без хорошого знання історії Вітчизни. Розуміючи українську національну систему виховання як самобут­нє і водночас споріднене з вселюдським культурно-історичне явище, акцентується увага на усвідомленні педагогами кінцевого результату своєї праці — виховання свідомого громадянина, патріота. В іншому випадку народ залишиться без історичної перспективи, свого історичного досвіду.

У патріотичному вихованні ми прагнемо досягти головної мети: виховати конкурентноспроможну й всебічно розвинену особистість із постійною потребою самореалізації, самовдосконалення, патріотично виховану з гуманістичним сприйняттям дійсності й почуттям великої відповідальності за долю України.