Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою всього організму дитини, зумовленою насамперед статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Бурхливий ріст і перебудова організму у цьому віці спричинюють стрімке підвищення інтересу дитини до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають недоліки (справжні й придумані) своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, яка втрачає дитячу ніжність, надмірна вага або худорлявість дратують, а нерідко спричинюють переживання почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. У всіх напрямках відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації інформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності.

Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, більш рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цей процес ( ні її зайнятість тільки учінням при відсутності інших серйозних обов'язків,прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.

Криза 13 років. Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана "криза 13 років").

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями. Інші розглядають "кризу 13 років" як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов'язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза взагалі не є обов'язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває.

Психологічні новоутворення. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується передусім почуттям дорослості.

Підліток вимагає визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча реальні фізичні, інтелектуальні й соціальні передумови для цього й відсутні. Лише в спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємостосунки з дорослими (та й однолітками) відповідали б домаганням і потребам підлітків. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування. Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самоствердження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя. Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і, разом з тим, відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного.

Налагодження зв’язку зі своєю дитиною-підлітком — запорука дієвого підтримання психічного здоров’я дитини, її емоційного розвитку та соціалізації. Якщо ми любимо людину, нас цікавить, про що вона думає та що відчуває. Ваша дитина зростає, дорослішає, і взаємне спілкування, тобто бесіда — це спосіб демонструвати їй свою любов та повагу.

Будуйте стосунки на основі тісного зв’язку

1. Виказуйте свою зацікавленість речами, важливими для вашої дитини, щоб показати, що вам не байдуже.

2. Розповідайте про себе, діліться думками, усіляко намагайтеся встановити взаємний зв’язок та визначити спільні інтереси.

3. Запитуйте дитину, якої вона думки про те чи інше питання, цікавтеся її поглядами та уявленнями, аби зрозуміти її почуття.

4. Спирайтеся на весь попередній досвід спілкування з дитиною на всіх етапах її зростання. Спілкування відіграє дуже важливу роль в будь-якому віці — з раннього дитинства до дорослості. Якщо між вами та вашою дитиною завжди був тісний зв’язок, якщо ви звикли ділитися одне з одним своїми думками та почуттями, то скоріш за все такі стосунки зберігатимуться і протягом всього підліткового та юнацького віку вашої дитини.

Слухайте активно

Дуже важливо, щоб під час спілкування з дитиною ви активно слухали її. Активне слухання означає, що ви демонструєте зацікавленість, небайдужість, неупередженість та співчуття, навіть коли (і особливо коли) ви не поділяєте думку співрозмовника. Ті чи інші погляди та переконання вашої дитини можуть не збігатися з вашим особистим баченням, але ви маєте поважати й цінувати її точку зору. Це, до речі, допоможе дитині навчитися з повагою ставитися до ваших поглядів. Активне слухання з вашого боку дає дитині відчуття, що її дійсно чують і розуміють, і завдяки цьому вона почувається менш самотньою та спокійнішою. І навпаки, якщо ви не слухаєте дитину уважно, ви ризикуєте вселити в неї відчуття, що ви не цікавитеся її проблемами й не зважаєте на її почуття та хвилювання. Як наслідок, дитина може стати недовірливою, зайняти захисну позицію, почуватися пригніченою, самотньою та ображеною.

Якщо ви не слухаєте дитину уважно, ви ризикуєте вселити в неї відчуття, що ви не цікавитеся її проблемами та не зважаєте на її почуття

5. Використовуйте мову тіла, яка демонструє уважність. Коли ви дивитеся дитині в очі, киваєте головою на знак згоди та підтримки, висловлюєте поглядом занепокоєність або підбадьорливо посміхаєтесь, ви цими ледь помітними жестами й мімікою показуєте дитині свою увагу. Природна, невимушена мова тіла, час від часу — репліки та невербальні сигнали — все це дає дитині відчуття вашої цілковитої присутності, зацікавленості та справжньої турботи. Навіть без слів ви можете дати вашій дитині-підлітку зрозуміти, що ви її слухаєте і для вас важливо те, що ви почули.

6. Щоб якнайкраще зрозуміти, що дитина відчуває, ставте уточнювальні запитання, які передбачають багато варіантів відповіді, тобто такі, на які немає «правильної» та «неправильної» відповіді. Такі запитання мають допомогти вам більше дізнатися про те, що думає ваша дитина-підліток. Ось декілька запитань для прикладу: «Чи міг/могла б ти пояснити, що маєш на увазі під …», «Як ти думаєш, чому ти засмутився/засмутилася, коли …», «Як, на твою думку, ти почувався/почувалася б, якби …». Використовуйте будь-які фрази, які спадуть вам на думку, аби дитина відчула ваше співпереживання.

7. Віддзеркалюйте думку, висловлену дитиною, повторюючи або перефразовуючи її слова. Так, приміром, ви можете сказати: «Те, про що ти зараз говориш, це …» або «Чи правильно я розумію, ти відчуваєш …».

8. Заохочуйте та підбадьорюйте дитину позитивним зворотним зв’язком. Пряма похвала за той чи інший вчинок або поведінку допоможе підлітку стати більш впевненим у собі, підвищить його самооцінку та заохотить його діяти так само і надалі. Якщо, скажімо, дитина зізналася вам, що відчуває сильний стрес та перенавантаження, ви можете відповісти на це так: «Ти молодець, я вдячний/вдячна тобі за те, що ти наважився/наважилась поділитися своїми відчуттями» або «Людині не завжди легко розповідати комусь про свою втому та стрес. Я радий/рада, що ти поділився/поділилася цим зі мною».

9. Погоджуйтеся з емоціями, які виражає підліток, та знаходьте для них виправдання. Це допоможе підліткові усвідомити, що його емоції цілком нормальні, і він не буде боятися їх показувати. Наприклад, ви можете сказати таке: «Цілком зрозуміло, що ти гніваєшся, на твоєму місці я б відчував/відчувала те саме», або «Дякую, що поділився/поділилася цим зі мною. Не завжди легко говорити з іншими про те, що нас засмучує», або «Прикро, що на тебе звалився цей стрес, співчуваю тобі. Я б так само почувався/почувалася у подібній ситуації. Подумаймо разом, як ми можемо цьому зарадити».

10. Інколи буває так, що підліток не в змозі пересилити себе й розповісти вам про те, що його турбує, і ви теж не знаходите потрібних слів. В такому разі просто скажіть своїй дитині, що вона може цілковито розраховувати на вашу підтримку, і що ви готові вислухати її та поговорити з нею в будь-який час. Не примушуйте підлітка до розмови, якщо він не готовий пояснювати, що в нього на душі.

11. Мета спілкування полягає не тільки в тому, аби ділитися одне з одним труднощами та складними почуттями. Дуже важливо розповідати також про веселі й радісні речі, про свої успіхи протягом дня, аби сміятися разом з дитиною, або якось іще висловлювати свої теплі почуття одне до одного. Разом веселитися, щиро реготати — це чудовий спосіб підтримати гарне самопочуття та зміцнити зв’язок з дитиною!