Девіантна поведінка – термін, який не присутній у повсякденному вжитку, але явище, яке присутнє у повсякденному житті кожного. Девіантна поведінка – це поведінка, яка відхиляється від прийнятих у суспільстві норм та правил. Пішохід біжить через шосе на червоне світло, п’яний парубок кричить та активно жестикулює на вулиці, підліток палить за рогом, продавець кричить і жбурляє між очі решту, юнаки вовтузяться та роздають стусани на спортивному майданчику.

Кожного дня ми стикаємося з інформацією про людей та дітей (або ж з ними особисто!), які поводяться «ненормально», не так як треба і як ми від них очікували. Адже ми уявляємо розвиток вищезгаданих ситуацій інакше, «нормально» (від слова норма), коли йдуть на зелений, спокійно стоять, читають, ввічливо спілкуються, займаються спортом. Так проголошує соціальна норма – як загальнообов’язкове правило поведінки у суспільстві.
Треба зазначити, що девіантна поведінка завжди має конкретну адресу, тобто, те, що вважається девіантним для одних, абсолютно прийнятно для інших. На побутовому рівні найбільш популярна одна стратегія пояснення причин девіантної поведінки. Хто нам вперше пояснює як необхідно поводитися? Батьки! Народний фольклор рясно зрошує такі тлумачення водицею народної мудрості: «Який батько – такий і син, Яблуко від яблуні…, Не буде на псові солонини». Яка поведінка нормальна для батьків, така ж нормальна для їх дітей. Але ж не все так просто. На формування девіантної поведінки впливає ряд факторів та чинників. О. Змановська виділяє наступні:
- умови фізичного середовища (температура повітря, шум, вітер, дощ, тиснява і т.д.);
- зовнішні соціальні умови (сім’я, друзі, родичі, клас, колеги, соціальні інститути, культура, глобальні соціальні процеси);
- спадково-біологічні передумови (вікові особливості, конституція тіла, здоров’я та витривалість, обтяжена спадковість, стан та тип нервової системи);
- психологічні, внутрішньо особистісні причини (порушення саморегуляції, індивідуальна вразливість, дефіцит особистісних ресурсів, деформація ціннісно-мотиваційної сфери, емоційні проблеми, порушення сприйняття дійсності, негативний життєвий досвід).
Дошкільник, який має асоціативну поведінку, у цілому може бути нормально розвиненим: і інтелектуально, і фізично. Він може із задоволенням рахувати на заняттях з математики, любити і вміти малювати, найкраще у групі переказувати казки. Він може бути допитливим, розумним, багато чого вміти робити. Справжні проблеми виникають у такої дитини, коли вона вступає у взаємини з людьми, які її оточують. Дитячий садок - це перше соціальне середовище у яке потрапляє дитина. Стосунки, які виникають у ньому, регулюються існуючими моральними нормами. Діти їх засвоюють як правила поведінки.
Причини проявів неадекватної поведінки можуть бути різні. Впливають як біологічні, так і соціально-психологічні фактори, а саме:
 Особливості сімейного виховання.
 Неформальність взаємостосунків з іншими дітьми та умови навчально-виховного процесу в ДНЗ.
 Взаємини з батьками.
 Особливість нервової системи.
 Покарання.
 Тип темпераменту та інші.
В.О. Сухомлинський розробив систему піклування про дитяче здоров'я, що передбачає правильний режим, повноцінне харчування, фізичне загартування. Головне у правильному режимі - чергування праці та відпочинку, неспання і сну.
На основі багаторічного досвіду він установив, що чимало дітей ходять до ДНЗ з травмованою психікою, і це вкрай негативно позначається на їхній поведінці. Незадовільний стан здоров'я, травмовану психіку, "важковиховуваності” дітей В.О. Сухомлинський пов'язував з недоліками сімейного виховання. Вивчивши понад дві тисячі сімей, де діти мали негативний вплив батьків, він дійшов до висновку, що важка дитина - це результат вад батьків, сімейного життя, це квітка, що розквітла в атмосфері безсердечності, неправди, обдурювання, неробства, презирства до людей, зневаги до громадського обов'язку. Цьому слід протиставити світлу, життєрадісну силу, що здатна вплинути на дану дитину [3, 6].
Причиною девіантної поведінки часто є неправильно визначені індивідуальні особливості дитини. Необхідно в процесі становлення індивідуальності вчасно переборювати виникаючі психологічні та педагогічні труднощі, шукати правильний підхід до кожної дитини, усувати фактори, що негативно впливають на його розвиток, враховувати вікові, індивідуально-типологічні особливості, розуміти протиріччя, що він сам не в силах визначити.
Виховати адекватну поведінку у дітей складний процес, який вимагає копіткої щоденної праці батьків та вихователів. Для того, щоб усунути проблему асоціативної поведінки, насамперед, потрібно визначити ступінь неадекватності, причини такої поведінки, та знайти правильний метод ліквідації.
Ліквідувати неадекватну поведінку можна за допомогою різних методів:
Формування у дитини почуття сорому за прояв такої поведінки.
1. Знайти причину девіантної поведінки та усунути її.
2. Корекція відношень в сім'ї.
3. Створення для дитини безпечної атмосфери.
4. Суворий розпорядок дня.
5. Організація правильного харчування.
Вихователь має неабияку роль в корекції асоціальної поведінки.
Чим раніше спробувати позбавити дитину від проявів неадекватної поведінки, тим більш успішні будуть результати. Однак для цього необхідно дотримуватися певних умов: насамперед - порадитися з лікарем і з'ясувати, який стан здоров'я дитини; налагодити контакт з батьками і разом з ними боротися за нормалізацію психічного стану малюка; пам'ятати, що різні форми неправильної поведінки дитини вимагають різного підходу до нього. Так при прояві капризів і впертості треба забезпечити спокійне, доброзичливе відношення, діяти методом відволікання і не заохочувати неправомірні вимоги, але і не вдаватися до покарань. Краще перестати деякий час контактувати з дитиною. Без відповідної реакції дорослого йому стає нецікаво вередувати. Тоді потрібно підійти до нього і спробувати залучити його в будь-яку діяльність або гру, при цьому треба зберігати спокійне і доброзичливе ставлення до дитини. Правильні виховні підходи призводять до бажаного результату.
При плаксивості доцільно відвернути дитину, приголубити, залучити до спільної гри з дітьми, дати доручення, щоб він виконав їх самостійно.
Велике значення для профілактики порушень поведінки має єдність дій персоналу дошкільного закладу та батьків.
Якщо дитина налаштована агресивно, в першу чергу слід з'ясувати причини такого стану: обстановка в сім'ї, стан здоров'я малюка, стан його нервової системи. Уважно стежити за поведінкою дитини, не допускати ситуацій, що сприяють прояву агресії. Іноді доцільно перевести таку дитину до групи більш старших дітей. Дитину з проявами агресії слід постійно тримати в полі зору, займати індивідуальною грою, давати цікаві для нього доручення, стежити, щоб він був зайнятий грою або цілеспрямованою діяльністю.
Профілактика неадекватної поведінки полягає у створенні для дитини оптимальних умов розвитку, забезпечення достатньої, але не надмірної фізичної та психічної активності, повноцінного спілкування з дорослими, правильної організації колективних ігор, систематичного перебування на свіжому повітрі, чергування активності і відпочинку, зміни різних видів діяльності. Виховна робота повинна включати індивідуальний підхід до дітей. Так, у нерішучих дітей потрібно пробуджувати активність, стимулювати їх діяльність, даючи завдання зростаючої складності.
Всі ці фактори допоможуть ліквідувати та попередити виникнення неадекватної поведінки.
Висновок. Отже, потрібно приділяти велику роль вихованню дітей дошкільного віку, щоб сформувати в них стійку звичку дотримуватися у своїй діяльності та поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнаних принципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли виховні цілі та завдання, що їх ставить перед собою педагог, відповідають потребам та інтересам вихованців, тобто коли він сам прагне досягти певного виховного ідеалу і хоче бути адекватною особистістю.