«Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується».
                                                                                            (В.О. Сухомлинський).

       Актуальність національно – патріотичного виховання особистості в сучасному українському суспільстві чималою мірою зумовлено потребою державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості, що мають забезпечити усі громадянам рівні стартові можливості для розвитку та застосування їхніх потенційних здібностей, досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально важливих цілей як умов реалізації найголовнішої соціально – психологічної потреби особистості  – потреби до самовизначення та самоствердження.

        Німецький мислитель Вільгем Гумбольдт зауважив: «Обставини, за яких протікає життя, впливають на людину більше, ніж виховання».

        В умовах українських реалій, коли Україна ціною життя Героїв Небесної Сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває національно-патріотичне та військово-патріотичне виховання молоді. Цілі покоління українців були виховані в дусі відчуження від рідної землі та національного самозречення. В нас формували почуття національної меншовартості, покривдженості, комплексу неповноцінності, навіювали переконання в перевазі «старшого брата». Навмисне поширення російськомовної літературної та музично-пісенної продукції, висвітлення неправдивої історії, висміювання українського характеру і традицій формувало явище етноциду. Наш народ намагалися позбавити усіх ознак культурної та духовної самостійності. Сьогодні єдиний шлях повернення державності – національно - патріотичне виховання молоді. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків.

       Патріотизм – одне з найбільш глибоких людських почуттів. Як правило, це поняття розуміють як відданість і любов до Батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту. Це почуття є одним із найважливіших духовних надбань особистості. Воно характеризує вищий рівень розвитку особистості й проявляється в її активно-діяльнісній самореалізації на благо Батьківщини.

Підлітковий вік триває з 10 (11) до 15 років

Підлітковий період охоплює навчання в основній школі (5-9 класи) і знаменує собою суттєві зрушення суб'єкта в напрямку дорослішання. Даний вік характеризується бурхливими, але нерівномірними темпами зростання організму та фізіологічними змінами. Ці соматичні зміни стають чинниками ряду надбань психічного розвитку підлітка:

• o швидкі темпи зростання та дорослішання викликають формування нового образу "Я", посилення інтересу до свого зовнішнього вигляду, однак підліткам характерне незадоволення своєю зовнішністю,
• o нерівномірне формування опорно-кісткової системи (зростання рук, ніг та голови випереджає темпи розвитку

хребта) супроводжується тимчасовою втратою гармонії в рухах, що примушує підлітка переживати сором'язливість, пригніченість, знижує самооцінку,

o нерівномірний розвиток кровоносної системи (серце росте швидше, ніж судини) може спричинювати погане самопочуття, головний біль, періодичне зниження розумової працездатності,

Дівчатка переймаються пропорціями та стрункістю своєї фігури, а хлопчиків хвилює мускульна маса і атлетичність тіла

Пубертат - період статевого дозрівання

Від латин. "пубертас" - покриття волоссям

• o у нервовій діяльності підлітка процеси збудження переважають над гальмуванням, що викликає часті перепади настрою, підвищену чутливість, дратівливість,
• o розгортання статевого дозрівання, поява вторинних статевих ознак сприяє формуванню почуття дорослості як центрального особистісного новоутворення підлітка, забезпечує активізацію статевої ідентифікації, пожвавлює потяг до спілкування з протилежною статтю.

«Ця дитина просто не хоче вчитися!» — можна почути і від батьків, і від вчителів. Якби всі школярі мали високу мотивацію, проблем би було в рази менше. «Ви ж професіонали, ви і заохочуйте» — дорікають педагогам батьки. «Якщо дома не привчили вчитися, у школі з таким учнем доведеться мучитися» — відповідають учителі.

Вчені довели: немає дітей, які не хочуть нічим займатися. Вплив родини значний, адже найбільше чутлива до таких змін дитина в дошкільні роки. Та на дитину будь-якого віку можна впливати — на краще чи на гірше.

Діти, які здаються мало вмотивованими до навчання чи дослідницької діяльності, насправді мають розвинену мотивацію уникнення. Вона спонукає уникати небезпеки, ризику, негативу на кшталт критики чи низьких оцінок. За такого настрою налаштувати на довгострокову мету зовсім важко. Є другий вид мотивації — досягнення, яка направляє нас до винагороди, результату. За такого настрою можна розвивати цілеспрямованість, бажання отримати відкладене задоволення. Ці два види мотивації врівноважують один одного.

Питання булінгу в учнівському середовищі, на жаль, й досі актуальне в сучасних українських школах.

Що таке булінг та його причини:

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Основними ознаками булінгу (цькування) є:

• Наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), а також спостерігачі.
• Повторюваність /систематичність діяння.
• Наявність наслідків у вигляді психічної та/або фізичної шкоди.